Досвід роботи

Формування позитивної  мотивації до навчання у молодших школярів

 

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи питання формування мотивації в психолого-педагогічній науці

1.1 Роль мотивації учнів у початковому навчанні

1.2 Принципи, що формують позитивну мотивацію в навчанні

Розділ 2. Формування позитивної  мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів.

Розділ 3. Авторські пропозиції

Розділ 4. . Формування позитивної  мотивації до навчання через співпрацю педагога та сім’ї.

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

 

ВСТУП

Всупереч народному прислів’ю „Можна привести коня до води, але не можна змусити його напитися”, учитель повинен не тільки привести учня до джерела знань, а й організувати роботу так, щоб учень захотів сам узяти ці знання.

     Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися.Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів. У своїй праці «Серце віддаю дітям» В.О.Сухомлинський писав: «Грунт, на якому будується педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це – бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів»

 [4, 180].

        Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання.

        Формування особистості – це цілісний, поступальний процес, який виражається у залученні її до соціального досвіду, засвоєнні нею вже існуючих у суспільстві форм і видів діяльності.

        Розвинена і сформована особистість – це активний творець свого життя. Особистість формується суспільством, а людина, пізнаючи закони суспільства, діючи активно і цілеспрямовано, може перетворювати його і саму себе.

        Щоб навчити дитину, треба викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Отже, успіх будь-якої діяльності залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації, тобто від прагнень самостверджуватися, досягати високих результатів. Адже чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Кожен учитель хоче, щоб його учні добре навчалися, з інтересом і бажанням ходили до школи. У цьому зацікавлені і батьки учнів. Але часом і вчителям, і батькам доводиться з жалем констатувати: “не хоче вчитися”, “міг би добре займатися, але бажання немає”. У цих випадках ми зустрічаємося з тим, що в учня не сформувалися потреби в знаннях, немає інтересу до навчання.

На сучасному рівні психологічної науки ми не вправі просто констатувати, що учень не хоче учитися. Треба постаратися з’ясувати, чому саме він не хоче учитися, які сторони мотивації в нього несформовані, у якому випадку він не хоче учитися, а де ми, дорослі, не навчили його так організовувати свою поведінку, щоб мотивація до навчання з’явилася.

Ця проблема сьогодні хвилює багатьох педагогів і батьків. Учителі знають, що школяра не можна успішно навчати, якщо він байдуже відноситься до навчання і знань, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Тому перед школою стоїть задача з формування і розвитку в дитини позитивної мотивації до навчальної діяльності.

Адже для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, що ставляться перед ним у ході навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, але і внутрішньо прийняті школярем, тобто щоб вони були значимі для нього.

 У психології й педагогіці виділяється декілька груп мотивів, які, в свою чергу, об’єднуються в соціальні і пізнавальні мотиви. Соціальні мотиви, які сприяють вихованню в учнів позитивного ставлення до навчання, формуються, в першу чергу, батьками, а вже потім учителем. Пізнавальні мотиви формуються у процесі вивчення різних навчальних предметів, мають на меті розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, прищеплення інтересу до знань і процесу їх набуття.

Отже, наявність позитивної мотивації до учіння у молодших школярів є важливою умовою їх успішної навчальної діяльності. Розвитку мотиваційної сфери дітей повинні сприяти і батьки, і вчитель. Адже лише в єдності зусиль можна виховати в дітей любов та бажання до учіння.

І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ В ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНІЙ

1.1. РОЛЬ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ У ПОЧАТКОВОМУ НАВЧАННІ

Навчальна мотивація — це загальна назва процесів, методів, засобів спо­нукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засво­єння змісту освіти, що залежить від рівня сформованості мотивації учіння школярів. Оскільки особистісно зо­рієнтоване навчання ґрунтується на положенні, що учень засвоює лише особистісно значущі поняття, то про­блема формування мотивації учіння сьогодні є дуже актуальною, адже сьогодні головна мета школи: форму­вання конкурентоспроможної особис­тості. Перші кроки для досягнення цієї мети закладаються у молодшо­му шкільному віці, тому випускник 4-го класу повинен мати внутріш­ню спрямованість «Я можу вчитися» та внутрішню мотивацію «Я хочу вчи­тися». Це необхідні умови для продов­ження освіти у середній ланці.

Чим вищим є рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результа­тів вона може досягти.

Мотив — це те, що спонукає люди­ну до дії, те, заради чого вона її здій­снює. Цим терміном позначають низ­ку факторів, що збуджують активність індивіда через його інтерес, цільо­ві настанови, емоції, потреби, серед яких слід зазначити такі:

Ø потреба у пізнанні: бажання людини ставити питання й шукати на них відповіді;

Ø потреба у самовираженні, реаліза­ція якої ґрунтується на знаннях, уміннях, навичках;

Ø потреба у самооцінюванні: порів­няння себе з іншими та прагнен­ня до самовдосконалення;

Ø потреба у соціальних зв'язках;

Ø потреба у безпеці: прагнення до стабільності й самозахисту;

Ø фізіологічні потреби.

Перші чотири види потреб — осно­ва для планування вчителем пізна­вальної діяльності суб'єктів навчання з обов’язковим урахуванням  мотивів учіння.

Учіння — це цілеспрямований процес засвоєння знань, опанування певних навичок і вмінь на основі ак­тивної діяльності самого учня в єд­ності з поступовим набуттям теоре­тичного та практичного досвіду через навчальні дії, самоконтроль та адек­ватну мотивацію.

Мотиви учіння — глибоко особистісна індивідуальна якість. Особливість цих мотивів полягає у тому, що вони безпосередньо пов'язані зі змістом та особистісною значущістю діяльності; якщо змінюється мотив, заради яко­го учень вчиться, то це принципово перебудовує і зміст його навчальної діяльності.

Найважливішими зовнішніми та внутрішніми мотивами навчально-пізнавальної діяльності є:

Ø пізнавальний інтерес до нового, невідомого;

Ø мотив «саморозвиток»: бажання якомога більше знати та вміти, розвивати свій розум, підвищу­вати культурний рівень;

Ø мотив «досягнення»: бажання отри­мати гарні результати своєї діяль­ності;

Ø мотив «професійно-життєве само­визначення»: прагнення досягти вершин у майбутній професії;

Ø комунікативний мотив: бажання спілкуватися, співпрацювати, вза­ємодіяти;

Ø емоційний мотив;

Ø зовнішній мотив, пов'язаний з отриманням винагороди, схва­лення від інших людей;

Ø мотив «позиція»: громадянська відповідальність за справу, почут­тя обов'язку.

ПРИНЦИПИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ПОЗИТИВНУ МОТИВАЦІЮ В НАВЧАННІ

Серед пізнавальних мотивів керованим і найзначнішим є пізнавальний інтерес, який виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття, їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.

1.2.ПРИНЦИПИ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ

Цей принцип має важливе значення для активізації процесу навчання. Він передбачає реалізацію мотивів навчання, тобто тих внутрішніх імпульсів, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності.
У психології і педагогіці виділяється декілька груп мотивів, які, в свою чергу, об'єднуються в соціальні і пізнавальні мотиви.
Отже, для формування мотивів навчання потрібна раціональна організація навчально-виховного процесу, при якій школярі виступали б активними учасниками пізнавального процесу. У дітей з'являється внутрішня потреба до учіння, позитивне ставлення до навчального процесу в тому випадку, якщо вони мають можливість зайняти активну позицію у навчально-пізнавальній діяльності. Для цього потрібно зрозуміло викладати матеріал, вміло організовувати самостійну роботу для оволодіння знаннями, уміннями й навичками, показувати практичну значимість навчального матеріалу, добирати цікаві тексти з різних стилів рідної мови, формувати життєво важливі вміння (написати твір, скласти діловий документ, план прочитаного твору та ін), вміло поєднувати різні  методи і прийоми, навчання та способи навчальної роботи, створювати проблемні ситуації, використовувати елементи зацікавленості, вдаватися до гумору, викликати емоції, переживання подій тощо.
Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має інтерес до знань і процесу їх набуття, учителі повинні організовувати навчальний процес так, щоб максимально зацікавити учнів змістом матеріалу і самим процесом набуття знань, умінь і навичок. Так, поглиблюючи відомості про український алфавіт, доцільно навчити школярів користуватися словником, швидко складати алфавітні списки, що викликає значний інтерес до виучуваної теми. Розширюючи відомості про речення, його відмінність від словосполучення, доцільно пояснити комунікативну функцію мови, завдяки якій вона служить засобом спілкування. Вивчаючи порядок слів у реченні, доречно показати, що в українській мові, як і в російській, порядок слів виконує головним чином стилістичну функцію. Змінюючи порядок слів, ми робимо логічний наголос на головному слові, яке набуває більшого смислового навантаження,

наприклад: -

Ø Я посадив квіти. - Квіти посадив я.

Отже, основні вимоги до процесу навчання при використанні принципу мотивації навчання:
1. Формування в учнів мотивів навчання.
2. Прищеплення дітям інтересу до нових знань, умінь, навичок і до процесу їхнього набуття.
Принципи активності й самостійності (при керівній ролі вчителя).
При вивченні будь-якого учбового матеріалу діти повинні повністю проявити свої пізнавальні здібності; а тому завдання полягає в постійній активізації розумової діяльності учнів; у формуванні вмінь і навичок самостійної роботи.
Активність школярів на уроках може бути високою тільки в тому разі, коли їх діяльність не зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає спостереження над фактами, їх осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Значить, учитель мусить розвивати активність дітей не тільки при відтворенні засвоєного матеріалу, але й на основі їх самостійного підходу до розв'язання пізнавальних завдань, тобто розвивати творчу активність, яка проявляється в їх бажанні усвідомити суть завдання, підібрати відомі способи його розв'язання, застосувати їх у нових умовах, знайти необхідний ілюстративний матеріал .
Активізація мислительної діяльності підвищує ефективність процесу пізнання і значно прискорює його. Більшість лінгвістичних визначень і правил створюються на основі узагальнення, яке є продуктом роботи думки. Тому при вивченні їх необхідно виділяти істотні і неістотні ознаки, створювати проблемні ситуації, показувати протиріччя між відомим і невідомим і т.д.
Важливою передумовою активізації учнів у процесі навчання є пробудження інтересу, ініціативи в роботі, спрямованої на розширення знань і підвищення грамотності в широкому розумінні цього слова .
Як свідчить досвід, значний інтерес в учнів викликає цікавий ілюстративний матеріал, спрямований на активізацію пізнавальної діяльності їх. Активну розумову діяльність учнів передбачає розвиваюче навчання, а тому при вивченні учбового матеріалу необхідно залучати школярів у мислительний процес. Щоб зацікавити дітей процесом здобуття знань, слід створювати проблемні ситуації шляхом постановки питань, на які учні дадуть відповідь після спостереження конкретного матеріалу, порівняння й аналізу категорій і т.д.
Великий інтерес викликає застосування технічних засобів навчання. З цією метою слід систематично застосовувати засоби ІКТ навчання на уроках .

Вищою формою прояву свідомості й активності школярів є їх самостійність. Самостійна діяльність учнів завжди складається із мислительних операцій і практичних дій, а тому її необхідно здійснювати як для набуття знань, так і для закріплення знань, умінь і навичок. При цьому важливо дбати про те, щоб діти навчилися спостерігати мовні явища, робити висновки і узагальнення. В процесі узагальнення і конкретизації необхідно розкривати причинно-наслідкові зв'язки, користуючись відповідними питаннями. В такому випадку буде розвиватися не тільки мовлення, а й мислення. Розвиток навичок самостійного мислення школярів сприяє підвищенню їх загальної культури. Таким чином, самостійна робота тісно пов'язана з розвитком мислення і стимулює його .
Самостійна робота на різних етапах уроку має свої особливості. Школярі можуть самостійно сприйняти і усвідомити багато тем шкільного курсу, читаючи підручник, виконуючи практичні завдання. Проте керівна роль належить учителеві.
В умовах самостійної роботи школярів, яка проводиться з метою закріплення нового матеріалу чи повторення вивченого, є великі можливості для диференціації завдань. Цьому значною мірою сприяють додаткові завдання, які подаються у підручниках під текстами вправ. Сильні учні виконують усі завдання, а слабші - лише деякі з них. Крім того, вміло підібраний і добре підготовлений роздавальний матеріал сприятиме диференціації завдань. Цей роздавальний матеріал доцільно використовувати і для перевірки знань школярів у класі, і для домашньої роботи. На необхідність індивідуалізації домашніх завдань неодноразово вказували педагоги, методисти.
Добре знаючи підготовку учнів, а також прогалини в їх знаннях, учитель готує картки з питаннями і завданнями практичного характеру для класної і домашньої роботи.
У сучасних умовах урок як основна організаційна форма навчання набуває нового змісту, нової структури. А тому посилюється вимога до активізації навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів на уроці і разом з тим до обліку індивідуальних особливостей, які необхідно добре знати. Як же забезпечується активна робота класу на уроці? Пояснюючи дітям нову тему, учитель формулює пізнавальну задачу для всіх учнів, серед яких одна група дає відповідь на поставлене питання; друга - наводить приклади, третя - робить висновок. Краще підготовлені школярі розповідають першими і позитивно впливають на інших. Однак на цьому робота не припиняється. Усі учні виконують те ж саме завдання, відповідно пояснюють (і сильніші, і слабші). Далі доцільно диференціювати завдання для закріплення теми самостійною роботою.
Отже, основні вимоги до процесу навчання при застосуванні принципів активності й самостійності (при керівній ролі вчителя):
1. Запровадження розвиваючого навчання.
2. Пробудження інтересу до процесу набуття знань.
3. Вироблення навичок самостійної роботи учнів на всіх етапах навчання.
4. Застосування засобів ІКТ навчання.
Принцип наочності.
Принцип наочності тісно пов'язаний з принципами свідомості і доступності, оскільки реалізація його дає змогу в доступній формі викласти навчальний матеріал і свідомо його засвоїти.
Як відомо, в пізнанні має місце чуттєве і абстрактне мислення: перше відображає лише зовнішній бік явища, а друге - суть явища. Пізнання йде від чуттєвого, конкретного до абстрактного, щоб потім перейти до мисленого конкретного на більш високому рівні.
Принцип наочності передбачає використання насамперед таблиць, схем, а також технічних засобів навчання (звукозаписів, екранних посібників тощо).
Найбільш поширеними засобами унаочнення є таблиці з дидактичним матеріалом, що ілюструє ті чи інші мовні правила, визначення. Таблиці можуть бути різноманітними:
а) таблиці з виділеними елементами (іншим кольором, підкресленням і т.д.);
б) таблиці з пропусками тих чи інших елементів;
в) таблиці з матеріалом для трансформації і конструювання.
У навчанні досить часто використовуються і схеми. Вони зручні для пояснення правил та явищ. Таблиці і схеми можуть мати узагальнюючий характер і виконувати функцію допоміжного засобу для повторення, узагальнення і систематизації матеріалу.
Виділені нами принципи, що формують позитивну мотивацію в навчанні вказують на комплексність використання дидактичних засобів для формування того чи іншого компоненту. Отже, лише використовуючи методи взаємопов'язано для організації пізнавальної діяльності молодшого школяра можна досягти певних успіхів у їх використанні.

ІІ. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ ЯК ФАКТОРУ УСПІХУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

          Навчання дітей, їх психологічний розвиток та виховання неможливо здійснювати без мотивації школярів на певну діяльність. Мотиваційна сторона навчання є поштовхом до будь – якої діяльності людини, а значить і до будь-якого виду навчання.

      Оскільки у молодших школярів внутрішня пізнавальна мотивація ще формується, і воля, так необхідна у навчанні, ще недосить розвинена, необхідно підтримувати максимальну різноманітність мотивів навчання. Треба викликати в дітей різну мотивацію: ігрову, змагальну, престижну, трудову, творчу, спортивну тощо. 

         Ми знаємо з психології, що внутрішній світ школяра переважно визначається емоціями. А значить, дитина повинна відчувати позитив, радість пізнання. Найбільшою мірою це виявляється в ситуації успіху, внаслідок чого і виникає мотивація до подальшого набуття знань. А учні, мотивовані на успіх, виявляють наполегливість у досягненні  мети. Тому успіх кожного учня  повинен бути поміченим, хай навіть невеликий, набагато менший, ніж у інших. Але обов’язково він повинен бути  відмічений усіма. А про негаразди краще поговорити з дитиною наодинці. Не будемо забувати і про розвиток творчих здібностей учнів, адже це теж є важливим завданням школи.

      Творчість передбачає співпадання мотиву та мети, тобто захопленість самим предметом, самою діяльністю. Цього майже неможливо досягнути без використання ігрових елементів в навчанні. Не слід забувати, що те, що людина робить з любов'ю, вона постійно удосконалює, реалізуючи все нові задуми, народжені в процесі самої роботи. В результаті новий продукт його діяльності значно перевершує його початковий задум. В цьому випадку можна говорити про те, що мав місце розвиток діяльності по ініціативі самої особистості (фактично саморозвиток особистості), а це і є творчість.

       Вважаю, що основними напрямками моєї роботи з цього питання є створення сприятливого психоемоційного мікроклімату на уроці; оптимізація пам’яті, уваги, мислення; індивідуалізація процесу навчання; добір відповідних форм, методів роботи. (додаток №2)

         Створення сприятливого психологічно-емоційного мікроклімату - це основа, на базі якої формується і розвивається творчий процес. Сприятлива для творчої роботи, допитливості, атмосфера формується у результаті поєднання кількох факторів: достатньої мотивації діяльності на кожному з етапів уроку, варіативність у виборі завдань, використання елементів технології «Створення ситуації успіху» тощо. 

     Роботу з мотивації навчальної діяльності, вважаю, слід починати з психологічного настрою на роботу, оскільки існує об’єктивна потреба у внутрішній готовності учнів сприйняти навчальну інформацію та діяти в ній. Для цього урок слід починати з психологічної установки на роботу.

Наприклад:

Привітання:

                     1)      - Доброго ранку! Доброго дня!

                             Хай плещуть долоньки!

                             Хай тупають ніжки!

                             Працюють голівки!

                             Доброго ранку! Доброго дня!

                             Вже на урок усім нам пора!

                   2.)   Всі мерщій сідайте, діти.

Домовляймось не шуміти,

На уроці не дрімати,

Руку вчасно підіймати.

І, щоб не було мороки,

Всі готові до уроку?

                    3). Тож, гаразд, часу не гаймо

І урок розпочинаймо.

Всі мерщій сідайте, діти.

Домовляймось не шуміти,

На уроці не дрімати,

Руку вчасно підіймати.

І, щоб не було мороки,

Всі готові до уроку?

Тож, гаразд, часу не гаймо

І урок розпочинаймо.

                                       4). Всі почули ви дзвінок.

                                              Він покликав на урок.

                                              Кожен з вас приготувався,

                                              На перерві постарався.

                                                                              Зараз сядуть лиш дівчата,

                                                                               А за ними і хлоп’ята.

                                                                             Сіли рівно всі за парти,

                                                                             Це, звичайно, вам не жарти.

     

                                              Ручки, ніжки порівняли .

                                             Щоб всі гарно працювали.

                                            Сьогодні у нас незвичайний урок.

                                           Сьогодні ми зробимо ще один крок,

                                           В країну відому, в країну чудову ,

                                         Яка нас чекає й збагачує мову.

                                          -А урок наш почина ,

                                           Весела та цікава гра.

Для мотивації навчальної діяльності на етапах цілепокладання та проектування необхідно опиратись на суб’єктний досвід учнів, поєднувати зміст навчального матеріалу з явищами життя, доводити необхідність засвоєння матеріалу для майбутнього. Роботу учнів на етапі виконання плану діяльності варто мотивувати шляхом використання різних форм та методів роботи. При цьому основним мотивом діяльності є включення учнів у цікаву, незвичайну діяльність.

  Багато уваги на уроках приділяю використанню цікавого, яскравого наочного матеріалу. Дієвим засобом оптимізації мислення є використання у структурі різного роду творчих завдань, опора на суб’єктний досвід учня, використання проблемно-пошукових та евристичних методів роботи.

 Слід завжди пам’ятати:  людина, яка виконує роботу, що приносить радість, відчуває прилив творчих сил. Працює вона тоді швидко і успішно.

  Моє глибоке переконання – урок в сучасній школі повинен носити творчий характер. Тому і сам вчитель повинен знаходитись у стані безперервного пошуку та творчого горіння, вивчати найкраще в досвіді передових педагогів, самому шукати можливі, більш ефективні підходи пояснення нового матеріалу і повторення вивченого матеріалу.

«Учитель - майстер життя»,- кажуть у народі.                    

   Основне його завдання - навчити дітей  жити, бути людьми на землі. Тому ідеал сучасного навчання –це не  особистість  з енциклопедично розвиненою пам’яттю. Це особистість з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з комунікативними навичками та креативним підходом до вирішення виникаючих питань. 

Маючи великий досвід роботи, пропонуємо декілька способів та методів стимулювання й мотивації інтересу до навчання математики в учнів:

1.      Використання ефекту подиву.

2.      Створення проблемної ситуації.

3.      Евристична бесіда.

4.      Використання аналогії, порівняння, протиставлення.

5       Створення ситуації зацікавленості.

6.      Пізнавальні ігри.

7.      Використання навчальних дискусій.

8.      Створення ситуації вільного вибору учнями навчального завдання.

9.      Створення ситуації емоційно-моральних переживань.

10.    Створення ситуації захопленості.

11.    Використання методу аналізу життєвих ситуацій.

12.    Створення на уроці ситуації успіху.

13.    Використання наочності.

14.    Формування в учнів мотивів обов`язку і відповідальності у навчанні.

15.    Використання історичного матеріалу.

16.    Застосування нового математичного факту.

17.    Використання методу доцільних задач.

18.    Використовування спостережень, наслідування, виміру, експерименту.

19.    Використання відкритої інформації на уроках математики.

20.    Використання практичних задач.

         Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу - недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі розвивали в учнів мотиви обов'язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв'язок мотивів обов'язку та інтересу, про які слід пам'ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов'язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов'язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.

Учителі вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.

 

ІІІ. АВТОРСЬКІ  ПРОПОЗИЦІЇ

Формування позитивного ставлення учнів до пізнавальної діяльності є одним із найважливіших завдань особистісно орієнтованого навчання і виховання. Реалізацію цього завдання слід розпочинати з перших днів навчання дитини в школі. Наше дослідження стосується проблеми мотивації навчального процесу на засадах особистісно орієнтованої освіти, зокрема формування емоційно-позитивного ставлення до навчання в молодших школярів.

Відомо, що надзвичайно вагоме значення для розвитку особистості дитини мають мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими та іншими дітьми. Дитині потрібне хороше відношення з боку оточуючих. Потреба позитивних емоцій - одна з перших людських потреб. Тому бажання отримати схвалення, ласку дорослих і симпатію ровесників є одним з основних мотивів поведінки школяра. Таким чином, емоційно-позитивна установка на навчання в школі зумовлюється відносинами першокласника з дорослим, який є найбільш значущим у його шкільному житті, - вчителем.

Дитина ставиться до дорослих як до зразка поведінки і разом з тим претендує на визнання себе як окремої особистості. Завдяки цьому вона виконує нормативи поведінки - намагається правильно поводитися, прагне отримати нові знання, щоб дорослі були задоволені й знаннями і поведінкою.

Спостереження показують, що найбільший інтерес в учнів викликає поєднання матеріалу з очевидними явищами життя або, навпаки, з таємницями буття природи, людини, суспільства.

Іноді замість розгорнутої "пояснювальної мотивації" достатньо поставити перед учнями одне або кілька цікавих проблемних запитань, пов'язаних із досліджуваним матеріалом, заохочуючи учнів відмінними оцінками [2].

Окрім того, позитивного ставлення до навчання ми можемо досягти, використовуючи сучасні методи та технології навчання. Серед них, відомі та популярні зараз, інтерактивні технології, коли учні спілкуючись між собою та вчителем отримують набагато більше інформації, узагальнюють її, роблять висновки.

Також слід звернути увагу на зацікавлення учнів. Це можна зробити в різний спосіб: від використання простенької казки до застосування ТЗН та комп’ютера. Останній, на нашу думку, взагалі має величезні можливості у мотивуванні учнів до навчання, багато з яких ще не осмислені педагогами до кінця.

Отже, ефективність формування у молодших школярів емоційно-позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить перш за все від зусиль учителя. Особистісно-орієнтований підхід вимагає педагога творчого, позитивно налаштованого на діяльність, люблячого дітей.

Шляхи формування  мотивації на уроці :

∙Нестандартний початок уроку

∙Включення учнів в

∙колективні форми навчання

∙Використання різних технологій: “Мозкова атака”,“Незакінчене речення” ”,Мікрофон”, ”Дешифрувальник”…

∙Проблемне питання

∙Дослідницька діяльність

•                  Застосування творчих завдань(кросворди, загадки,ребуси,головоломки…)

•                  Створення ігрових ситуацій

•                  Використання інтерактивних технологій, мультимедійних презентацій.

Найдужча мотивація до навчання —  зацікавленість. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.  Коли дитина усвідомлює мету свого навчання, вона досягне успіху.

ІV.ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ СПІВПРАЦЮ ПЕДАГОГА ТА СІМ’Ї

«У процесі виховання людської особистості  діє багато сил: по-перше, сім'я,

а в сім'ї найтоншим і наймудрішим скульптором  є мати; по-друге, особа педагога

з усіма його духовними багатствами й цінностями, з його знаннями, уміннями, захопленнями,  життєвим досвідом, інтелектуальними,  естетичними, творчими потреба­ми,  інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький)  з усією його могутньою силою виховною  впливу на кожну осо­бу; по-четверте, сама особа виховання, тобто її самовиховання;  по-п'яте, духовне життя вихованця  у світі інтелектуальних, естетичних  і моральних цінностей — я маю на увазі передусім  книжку; по-шосте, зовсім неперед­бачені скульптури».

В. Сухомлинський

Основне завдання школи – навчати і виховувати дітей, забезпечити їх протягом навчального періоду якісними знаннями, які вони могли б успішно реалізувати в майбутньому. На сьогоднішній день перед усіма школами стоїть питання: як навчати й учитися на уроці так, щоб успішно вчити всіх дітей не за рахунок домашніх завдань, не за рахунок можливостей сім’ї, без поділу за здібностями, без репетиторів та індивідуальних занять. Вирішується проблема зацікавленості школярів до навчання, над якою працюють провідні педагоги та психологи сучасності. Відомо, що найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання. Метою роботи є визначення методичних аспектів підвищення мотивації навчання та навчальних досягнень учнів, шляхів вирішення даної проблеми. Одним із шляхів формування позитивного ставлення дітей до навчання є створення системи мотивів діяльності особистості, яка піддається педагогічному управлінню і забезпечує визначення поведінки учнів і їх ставлення до вивчення того чи іншого навчального предмета. Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості. Основними мотивами навчання у школярів є: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового. Кожний з цих мотивів може вносити різний внесок в загальну мотивацію, причому як позитивний, так і негативний. Вивчення особливостей мотиваційної спрямованості дає можливість виявити порушення в системі взаємин учня, учителя, родини, і на цій основі урізноманітнювати засоби і методи навчання, ставити конкретні та реальні завдання і цілі (оскільки у дитини може акцентуватися боязнь невдачі), здійснювати корекцію психологічного захисту, застосовувати при необхідності позитивну оцінку досягнень, і тим самим створювати найбільш оптимальні умови підтримки навчального процесу. Перспективу навчання учні вбачають у можливості саморозвитку, самореалізації, розширення світогляду, досягненні успіху, самостійності та незалежності. Важливість і користь занять поєднується із цікавістю, захопленістю, інтересом, а іноді з таємничістю та романтичністю. Розглядаючи мотивацію навчання школярів у    динамічному     ракурсі,   виявлено    певні      особливості зазначеного процесу.     

У початковій школі навчальна діяльність всіх учнів підтри­мується переважно за рахунок самозадоволення, зростання самооцінки, самоповаги, усвідомлення необхідності навчання. Стимулом для цього є похвала, хороша оцінка. Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення ситуації успіху у школярів, які зазнають труднощів у навчанні, що досягається через: доступне на даному етапі завдання, що підтримує впевненість у собі; повага та визнання учня як особистості; забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в ході виконання завдань; евристичний та креативний підхід до організації навчання; диференціація допомоги у виконанні завдань. Оскільки мотивація школярів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу, то спрямованість дій будь-якого вчителя визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання учнів – від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі визначені загальні прийоми діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусій, використання інтерактивних технологій. При цьому важливе місце займають ігрові технології. Саме вони об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладення матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (ситуація вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих у грі завдань, поступове підвищення їх важкості) стимули. Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і коректуючи поведінку учня в ході гри, учитель отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання. Важливими при такому підході є спрямованість на самоорганізацію та проблемність навчання.

Маючи певний досвід, можу запропонувати певні шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:

1. Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.

2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.

4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні  можливості кожного учня, повірити у власні сили.

5. Організація навчального процесу з визначенням трьох головних видів складності під час пояснення матеріалу, його закріплення і оцінювання.

6. У підготовці будь-якої теми навчальний матеріал поділяти на кілька блоків.

7. Вивчення умов, в яких виховується кожна дитина, враховування їх у навчальній діяльності.

8. Співпраця з батьками, спільне формування педагогічної культури сім’ї.

Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

Сім'я — один з найдавніших соціальних інститутів: вона виникла в надрах первісного суспільства значно раніше, ніж класи, нації і держави. Суспільна цінність сім'ї обумовлена її «виробництвом і відтворенням» безпосереднього життя, вихованням дітей, формуванням їхньої індивіду­альної свідомості. Сім'я є осередком суспільства, і на її функціонування впливають усі соціально-економічні й культурні процеси (як позитивні, так і негативні), що відбуваються в ньому. На сім'ю та її моральний стан безпосередньо впливають фактори навколишнього соціального середовища, те, що ми спостерігаємо в трудовому колективі, за місцем проживання, у повсякден­ному житті. Природно, чим вище культура суспільства, тим вище культура сім'ї. Життя сім'ї характеризується матеріальними і духовними процесами. Через сім'ю змінюються покоління людей, у ній людина народжується, через неї продовжується рід. Отже, сім'я — мала соціальна група суспільства, заснована на подруж­ньому союзі й сімейних зв'язках (чоловік і дружина, батьки й діти, інші родичі), на спільному веденні загального господарства і взаємній мораль­ній відповідальності. Не можна недооцінювати роль родини у формуванні позитивних мотивів до навчання. Батьки повинні мати уявлення, як вони можуть  всередині сім'ї підвищити мотивацію дитини до навчання. Що можна для цього зробити? Саме цій темі присвячується одне із засідань батьківських зборів, розроблено пам’ятки та рекомендації для батьків. (додаток №.)
Пам’ятка для батьків
   знайдіть правильний баланс схвалення і контролю: нехай дитина знає, що ви любите його завжди, з будь-якими оцінками, але в той же час ви хочете, щоб вам з ним було, чим пишатися;
   забезпечуйте підтримку при достатньої самостійності: допомагайте, але не робіть за нього, вислуховуйте і коректно критикуйте, встановіть довірчі відносини;
   скажіть «ні» методом батога і пряника: заохочення у вигляді цукерок або походів в цирк за хороші оцінки можливо тільки в самому молодшому віці і лише зрідка, так як це лише зовнішня мотивація, не формує внутрішнього стимулу; а домашні покарання за погану успішність взагалі неприпустимі, так як повністю відбивають охоту до навчання;
   цікавтеся не оцінками дитини, а темами і змістом уроків: показуючи свій інтерес до того, що відбувається в класі, ви формуєте інтерес до цього і у дитини; розповідаючи про це вам, він і матеріал краще запам'ятає, і зрозуміє, що процес важливіше, ніж результат будь-якою ціною;
   не приховуйте і не заперечуйте свої власні помилки: помилятися властиво всім, і дитина не повинен думати, що його батьки ідеальні - тоді і він не буде драматизувати свої помилки, а буде з вашою допомогою їх виправляти;

   встановіть режим і слідкуйте за дисципліною: якщо дитина кожен день в один і той же час буде робити уроки, це, зрештою, увійде в звичку і перестане бути проблемою і предметом для суперечок;
   знайдіть разом з дитиною те, що буде йому цікаво поза навчання: емоційне задоволення від улюблених занять додає сил для виконання навчальних обов'язків.
Це лише деякі загальні поради, якими ви можете скористатися. Кожна дитина індивідуальна, і хто як не батьки підбере ключ до розкриття його здібностей і потенціалу? Бажаємо вам легкого вирішення цієї задачі, довірчих, дружніх відносин з дитиною та успіхів у навчанні та в усіх справах!

 

 ВИСНОВКИ

Якщо надії малюка на радість шкільного життя справджуються, зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння. Коли ж мотив, заради якого учень вчиться, змінюється, це принципово позначається і на усій його навчальній діяльності. У малюків, які вступають до школи, відмінності в підготовці разючі: один почав читати ще в 5 років, для іншого - книжка лише іграшка; один нетерпляче чекає першого вересня, а другий - як злякане пташеня, що потрапило в клітку. Як же орієнтуватися у цій різноманітності? Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструментами - умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонукають до висловлювань, виявлення своїх почуттів [8].

Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, робить багатьох учителів гарними діагностами, допомагає розібратися в мотивах, які характеризують дії тих чи інших дітей, бачити „зону найближчого розвитку", тобто „проектувати” особистість.

Таким чином, мотивація - це одна з найважливіших умов, що забезпечує успішне формування в учнів знань, слугує для них джерелом отримання нової інформації та осмислення її, розвитку мовлення та самостійного розуміння матеріалу.

У процесі сприйняття об’єкту поряд зі сприйманням беруть участь пам’ять і мислення. Перед загальноосвітніми школами стоїть одне з першочергових завдань: забезпечити успішне вивчення предметів, домогтися вільного володіння набутими знаннями. В цьому допомагає формування позитивних мотивів.

Для формування повноцінної мотивації учіння молодших школярів особливо важливо за безпечити такі умови: 1.     збагачувати зміст особистісно-орієнтованим цікавим матеріалом; 2.     утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині особис - тість; 3.     задовольняти потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час нав –        чання; 4.     збагачувати мислення інтелектуальними почуттями; 5.     формувати допитливість і пізнавальний інтерес; 6.     формувати адекватну самооцінку своїх можливостей; 7.     утверджувати прагнення до саморозвитку, самовдосконалення; 8.     використовувати різні способи педагогічної підтримки, прогнозувати ситуації, коли вона особливо потрібна дітям; 9.     виховувати відповідальне ставлення до навчальної праці, зміцнювати почуття обов’язку. Реалізація кожної з цих умов вимагає тривалої, узгодженої роботи вчителя, вихова - теля і батьків.                                                   ЛІТЕРАТУРА 1. Божович Л.І., Благонадежина А.А. Вивчення мотивації поведінки дітей і підлітків  - М.: Педагогіка, 1972. - 180  2. Лупінович С.М. Навчаємося залюбки. Формування мотивації до навчання учнів мо – лодших класів: Метод. посіб. Х.: «Основа», 2009. – 107с. 3. Бланк, Т. Формування позитивної мотивації до навчання як фактору успіху навчаль - ної діяльності молодших школярів /Т. Бланк// Початкове навчання та виховання. – 2009. – № 16 – 18. – С.2-9 4.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Рад. школа, 1974. – 286 с. 5.Мельниченко, О. Виховання стійкої позитивної мотивації до навчання /О. Мельниченко// Психолог. – 2010. – № 7. – С.6-10 6.Усе про мотивацію /А. Дербеньова. – Х: Вид. група «Основа», 2012. – 207 с. – (Золота педагогічна скарбниця) 7.Бухлова, Н. Мотивація до самоосвіти вчителя і учня /Н. Бухлова // Управління освітою. – 2010. – № 18. – С.24–26 8.Урбанська, Л. Мотивація учнів до навчання та саморозвитку /Л. Урбанська //  Завуч. – 2011. – № 9. – С. 3-6 9.Харковлюк, В. Формування мотивації до самостійної пізнавальної діяльності учнів  /В. Харковлюк // Завучу. Усе для роботи. – 2009. – № 9. – С.9-16  10.Романова І.А. «Сучасні технології інтелектуального розвитку молодшого шко – ляра». – Харків: Компанія СМІТ, 2014.                                                                                                           Додаток №2                                                                                                                                                                Додаток №1 Мотивація навчальної діяльності на уроці навчання грамоти (читання) з теми :  «Буква «знак м'якшення» (ь),  позначення нею на письмі м'якості приголосних» 1. Відгадування загадки.  Хто на своїй голові ліс носить? (Олень)  2. Звуко-буквений аналіз слова "олень ". — Назвіть послідовно звуки у цьому слові. — Побудуйте звукову модель за допомогою фішок. (Один учень працює біля дошки.) — Викладіть це слово з літер розрізної азбуки: "олень". (В учнів виникають труднощі.) — Який останній звук у слові "олень"? — Щоб у кінці звук [н'] був м'яким, потрібно "запросити" літеру, яка ніякого звука не позначає, а лише служить для позначення м'якості приголосних звуків.  Мотивація навчальної діяльності на уроці навчання грамоти (письмо) з теми : «Письмо великої букви В» 1. Слухання вірша Віра вишень накупила, Вареників наварила. Запросила в гості Вітю, Васю, Костю. 2. Робота над змістом вірша — Про кого цей вірш? Скільки хлопчиків згадується у вірші? — Які імена дітей починаються із звука [в]? (Віра, Вітя,Вася) — Діти, що нам потрібно знати, щоб правильно їх написати?(як пишеться велика літе – ра В) — Чому ми ці слова повинні писати з великої літери?